Železný Muž

Чим більше я роздивляюсь творів Сучасного мистецтва і читаю про нього, тим менше залишається того, що мені в ньому подобається. Ці нескінченні фестивалі, конкурси, карнавали, балагани і капусняки Cучасного мистецтва - їх стало дуже багато - кількість перемогла якість. Цілий табун художників, які навчились любити і дуже вправно бавитись з дудкою замовника, що і життя без неї вже не уявляють. Дійшло до того, що глядач іде на виставку Cучасного мистецтва, як на відпочинок, як в цирк, чи аква парк, чи на концерт Кіркорова. Якщо так піде далі, то концерт останнього, за концептуальним наповненням та актуальністю теми, переросте виставку суч-арту. Дивлячись на закоханий танець папіка з художником, мені стає ніяково. У своїх снах та мареннях, я все частіше повертаюсь у середину 20 століття, коли Сучасне мистецтво було молоде і насправді революційне. Постійно. Коли воно було гостре і безкомпромісне. Коли воно ще могло дозволити собі свободу ідеї.

Сучасне мистецтво, безумовно, вправі бути таким, яким йому забажається. Воно може взагалі мовчати і нічого не говорити, може бути красивим, а може - жахливим, брутальним, повним несмаком, одноманітним, чи навпаки, підриваючим все навколо суцільним вибухом – перманентним; або пустопорожньо-розважальним, може догоджати і задовольняти вельмишановну публіку, а може взяти і надрочити на неї. Так, воно нікому нічого не забов'язане і може бути таким, яким хоче. Але тільки не скучним, унилим і нецікавим. Таким, яким ми з вами бачимо його все частіше. Із усіх облич і проявів Сучасного мистецтва мені, наприклад, найбільше подобається те, де провокація не припиняється, де ніколи не падає хуй. Де він стоїть постійно і якщо падає, то тільки для того, щоб своєю вагою придушити проростання паростків безбарвності і нікчемності. Мені не подобається зарозуміле псевдоінтелектуальне, або навпаки, балаганно-розважальне сучасне мистецтво. Я хочу завжди бачити у ньому тільки те, про що Палагнюк писав у своєму романі Бійцівський клуб, "і тоді береш слайд з порнографічної колекції, зібраної твоїм попередником, і вклеюєш кадр з крупним планом величезного червоного члена або розкритої вологої піхви в художній фільм... Окремий кадр видно на екрані протягом однієї шестидесятої долі секунди... Монументальний член заввишки з чотириповерховий дім, що нависає над публікою, яка жує попкорн, і ніхто його не бачить... Глядачі пили і жували як завжди, але щось помінялось у їхній підсвідомості". Таке Сучасне мистецтво мені подобається, а не милі та дещо сумні картинки про ніпрощо. Сучасне мистецтво дня сьогоднішнього, це якщо і хуй, то все більше кастрований, стерилізований, опавший, який не порушує нічий спокій, ні до чого гріховного не спонукаючий. А я хочу, щоб глядач виходив з галереї Cучасного мистецтва незадоволеним, щоб його комфорт був порушений, щоб перед сном він знов згадав про побачене і йому перехотілось спати. Щоб йому захотілось діяти, а не просто споглядати.

З іншого боку, зараз Сучасне мистецтво, це не просто мейнстрім, це нова релігія. Якщо середньовічне місто будувалось довкола храму, то мегаполіс 21 століття на місці храму поставив музей Сучасного мистецтва і обростає інфраструктурою довкола нього. Дуже добре це видно в Європі, або, наприклад, в Пермі, де депресивне місто ожило після культурних ін'єкцій Суч-арту. На місці зруйнованих заводів, закинутих муніципальних приміщень постають храми Сучасного мистецтва. І як у будь-якої релігії у нього є свої попи, священники, монахи, вірники. Є правдиві священники, які вірно служать культу і допомагають мирянам, є невірні і зажерливі, які живуть обманом. Також є повністю зречені світського життя монахи - вони найкрутіші. Я захоплююсь монахами Сучасного мистецтва, вони справді віддають йому все. Сам себе я не вважаю художником, це дуже пафосне слово. Я скорше звичайний служитель культу. І мені реально не подобається те, що в ньому тут зараз відбувається. Тому я вирішив намалювати хуй. І так 200 разів. У доволі олдскульній манері, яка б нагадувала нам старий добрий абстрактний експресіонізм 50-х.