Градієнт

Кілька років тому я збагнув, що у своїй aрт-практиці повсякчас експлуатую принцип “The Medium Is the Massage". Мої холсти вже понад 15 років, окрім чогось намальованого, несуть світу інформацію про висоту 80см та ширину 200см. Я не знаю навіщо ще комусь знати ці пропорції, але весь цей час "80х200" намагається через мене явити себе іншим людям. Можливо саме це є сенсом, а не те, що зображено на полотні. У проекті "Градієнт" я вирішив використати старий добрий модерністський прийом автоматичного відтворення. Я подумав, що не буде мати суттєвого значення де почнеться та де закінчиться градієнт. Головне, щоб це було гарно та, звісно, 80х200 см.

Я вже давно веду боротьбу із своєю свідомістю, яка насправді є найбільшим ворогом моїх картин. Я малював всліпу, зафарбовував холсти, як паркан, замальовував готові хороші роботи набагато гіршими, взагалі не малював нічого, все, аби покарати ту частину розуму, яка відповідає за правильність та "гарність" роботи. Але великий татко все одно перемагає.

Саме тоді, коли я створював серію “Градієнт”, ми з арт-угрупуванням Кружка Есмарха готували виставку в Дюссельдорфі. Потім, коли вже побачив готових 7 робіт, помітив, що це, за великим рахунком, просто веселка. Мабуть, поки спав, у моїй голові відбувся певний діалог між свідомим та підсвідомим, який зараз я би міг уявити у наступний спосіб:
— Ми їдемо в Німеччину, господар нас любить, він намалює нам веселку.
— Ні, це автоматизм, нічого тут нема, це просто гарно.
— Веселка… Їм сподобається, господар все продумав.

Коли вже за тиждень перед відкриттям я дізнався, що директор галереї відкритий гей, мені стало якось незручно. Раптом він подумає, що це кон’юктура. Фак, що робити, може швиденько перефарбувати. А нехай буде як є.