Face no more

Проект «Face no More» о том, как просто, по сути дела, можно смотреть на вещи. Художник устал бороться с романтическим мифом об уникальности творения. Устал искать собственное «Я», подтверждать перед «лицом вечности» свою неповторимость: иначе, якобы, произведение не имеет права на существование. Миф об уникальности – это грабли, на которые мы наступаем и наступаем на каком-то даже не ментальном, но органическом уровне. Вроде бы, все давно уже решено, сошлись на том, что уникальность невозможна, лицо искусства стало коллективным. У художника есть две альтернативы – быть в тренде, или же не быть вообще, он вынужден встраиваться в систему узнаваемого. Существовать автономно, генерировать идеи он не может, слишком велика плотность информационного поля, заполняющего наш мозг. В этом информационном поле все уже давно было, давно состоялось, тем не менее, нам нужно прожить свой жизненный и творческий цикл. Поэтому, приходится мириться с принципиальной неуникальностью, получая при этом удовольствие от искусства – это, пожалуй, единственное, что не приедается, в отличие, от однообразия идей. Художник рисует себе кружочки – это не очередной виток «эстетического редукционизма». Это просто редукционизм. Упрощенность, декоративность и есть маркер новой абстракции. Никаких теорий завуалированной гармонии мироустройства, «музыки сфер», «диктата подсознательного», то есть, сложного в простом. Старые коды испарились, сейчас все просто и бессмысленно по определению, и только эта попытка уйти от смысла в сторону чистой неуникальной формы спасает…

Виктория Бурлака

Мені так вже набридли схожі одні на одну картини, фотографії, інсталяції, перфоманси і відео, що хочеться іноді закрити очі і не бачити це все. Ні, неправда, не набридло. Це мої роботи мені вже набридли, бо я їх спочатку вигадую, потім роблю, потім на них дивлюся, далі фотографую, обробляю в фотошопі, публікую, і вони починають дивитися вже на мене з екрану монітора, або зі стіни, так що хочеться закрити очі і не бачити це все. Ні, неправда, правда полягає у тому, що художників стало дуже багато, усіляких, як поганих так і хороших. Більше ніж художників хіба що фотографів. Художників настільки багато, що якщо сісти за роботу над черговим твором виявиться, що його вже хтось десь зробив, або робить у дану мить десь, скажімо, в Таїланді. Незважаючи на те, що ми всі дуже різні, насправді думають всі приблизно однаково. Тому прикладом є тисячі творів зроблені у різних кутках світу різними авторами без попередньої домовленості, які схожі один на одного як дві краплі води. Навіть якщо заходитись ідеєю зробити щось абсолютно безглузде і потворне цілком може статись, що це вже десь існує, і скоріш за все зовсім не безглузде. Можна спробувати, наприклад, набрати на клавіатурі якусь випадкову комбінацію "c;wfvjn", або "dftng" і забити її в пошук, виявиться, що вона вже не така випадкова і має декілька тисяч значень, багато з яких мають реальний зміст. Хоча всі знають, що нема двох однакових сніжинок, я дуже сильно в цьому сумніваюсь.

В своєму проекті Face No More я вирішив закрити очі, щоб не бачити того, що я малюю. Ні, неправда, я ж потім все одно відкриваю і все добре бачу. Я закрив очі мабуть тому, щоб просто збільшити кількість випадкового в цих роботах, в надії на те, що коли зніму пов'язку побачу щось нове, щось неочiкуване. Я хотів збільшити присутність випадкового, або краще сказати підсвідомого. Але моск виявився настільки суворим і сильний жандармом, що навчився "бачити руками". Якщо на початку проекту я ще був справді здивований деякими композиціїними рішеннями, то в останніх роботах я вже практично знав Що вийде. А може правда полягає в тому, що мені просто набридло чути фразу, "та я і сам так намалюю", "та так і дитина намалює", "так любий зможе". Та да, да, я взагалі не бачив що малював. А кольори, які стоять переді мною в банках вимішувала Настя. У мене досить примітивне уявлення про кольорові поєднання, тому я повністю довірився їй.

На роботах із проекту Face No More також можна побачити кружечки. Кожна робота так і називається, «Сині кружечки», «Зелені». Як мабуть всі вже встигли здогадатись, це просто для краси, або як зараз модно казати для привернення уваги. Тому що привернення уваги врятує світ.